Неаполітанська мова в пісні

Мова, а не акцент

Неаполітанська, яку її носії називають napulitano, — це романська мова італо-далматинської гілки, поширена на більшій частині континентального півдня Італії. Вона названа на честь Неаполітанського королівства, яке колись охоплювало більшу частину цієї території, а його столицею було це місто. 14 жовтня 2008 року закон регіону Кампанія проголосив, що неаполітанська мова підлягає захисту. У межах Італії вона не має офіційного національного статусу.

Чому пісні виконують нею

Усі неаполітанські пісні написані й виконуються неаполітанською мовою. Цю музику співають багато виконавців, які не є неаполітанцями, але правильно заспівати її складно без знання діалекту, який має вирішальне значення для точної інтонації. Кілька чужинців написали власні пісні діалектом, найвідоміші приклади — 'A vucchella Габріеле Д'Аннунціо та Tu sì 'na cosa grande Доменіко Модуньо.

Як вона звучить

Найяскравіша відмінність від італійської — у вимові. Ненаголошені голосні ослаблюються до шва, звуку a в англійському about, тому такий заголовок, як «O sole mio», вимовляється з м'якими кінцевими голосними. Неаполітанська також інакше поводиться з деякими приголосними кластерами: там, де в італійській mondo і quando, в неаполітанській munno і quanno. Багато неаполітанців також говорять італійською з неаполітанським акцентом, використовуючи те саме ослаблення голосних.

Що відрізняє її від італійської

Вимова — найсерйозніша перешкода для розуміння, але саме граматика вирізняє цю мову. У неаполітанській є іменники середнього роду та особлива форма множини, а рід і число позначаються зміною наголошеного голосного, а не кінцевого, як в італійській. Італійська та неаполітанська взаємозрозумілі різною мірою — залежно від мовців.

Література і сцена

Неаполітанська має багату літературну, музичну й театральну історію. Wikipedia називає Джамбаттісту Базіле, Едуардо Скарпетту, його сина Едуардо Де Філіппо, Сальваторе Ді Джакомо та Тото. Завдяки цій спадщині та творчості Ренато Кароzone в 1950-х вона досі звучить у популярній музиці, а Піно Даніеле та Nuova Compagnia di Canto Popolare привернули до неї увагу всієї країни.

Мова, що мандрувала

Значною мірою через масову еміграцію з півдня Італії наприкінці XIX і в XX століттях носії неаполітанської є в італійських громадах США, Канади, Австралії, Бразилії, Аргентини, Уругваю, Мексики та Венесуели. У США контакт з англійською та сицилійською зробив традиційну неаполітанську значно відмінною від говірки Неаполя сьогодні. Неаполітанська також вплинула на інтонацію іспанської, якою говорять у Буенос-Айресі та Уругваї, — ще один спосіб, у який її звучання помандрувало.

Слухати без слів

Щоб насолоджуватися концертом неаполітанських пісень, не обов'язково розуміти неаполітанську. Теми знайомі: кохання, туга, море, сонце, сам Неаполь. Достатньо заздалегідь глянути переклад однієї-двох назв, щоб знати, про що пісня. А коли доходить до спільного співу, мелодія веде вас, і гості, які не знали жодного слова, описують це як щось універсальне.

Читати далі: O sole mio: історія

Кому це не підходить

Якщо ви хочете навчитися розмовляти неаполітанською, годинний концерт цього не зробить. Університет Неаполя імені Федеріко II пропонує курси з кампанської діалектології з 2003 року, але їхня мета — вивчати історію та соціальну роль мови, а не навчати студентів розмовляти нею. Для цього концерту достатньо слухати. А якщо ви шукаєте короткий шлях до вільноговолодіння, година пісень дасть вам жменю звуків і мелодію, а не граматику.